Глобальна конференція відкритості органів законодавчої влади

Новини

27 квітня 2017, 17:03

Голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря долучився до дискусії щодо міграційної кризи у Європі

докладніше
27 квітня 2017, 16:26

У Комітеті з питань правової політики та правосуддя відбувся "круглий стіл" на тему: "Раціональна політика держави щодо реєстрації актів цивільного стану та забезпечення населення якісними і доступними адміністративними послугами у цій сфері"

докладніше
27 квітня 2017, 16:18

Під час практикуму з розробки законодавства для місцевого самоврядування презентовано правила оформлення нормативних документів

докладніше
27 квітня 2017, 15:55

Голова Комітету у закордонних справах Г.Гопко перебуває з робочим візитом у складі делегації українських парламентаріїв у м.Вашингтон (США)

докладніше
27 квітня 2017, 12:58

У Комітеті з питань фінансової політики і банківської діяльності відбувся "круглий стіл" щодо проблемних питань на ринку страхування життя

докладніше
27 квітня 2017, 12:22

Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ПА ОБСЄ) Артур Герасимов взяв участь у роботі Бюро ПА ОБСЄ у м.Копенгаген

докладніше
27 квітня 2017, 10:12

Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності рекомендує Верховній Раді прийняти за основу законопроект щодо встановлення кримінальної відповідальності за сприяння вчиненню самогубства

докладніше
27 квітня 2017, 09:19

Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування пропонує парламенту прийняти за основу законопроект про внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо повноважень місцевих рад

докладніше
26 квітня 2017, 18:00

Постійна делегація Верховної Ради у ПАРЄ взяла участь у дебатах на сесії Асамблеї 25 квітня 2017 р.

докладніше
26 квітня 2017, 17:02

У конституційно-регламентному диспуті на тему: "Коаліція та опозиція чи більшість та меншість?" взяли участь інтерни українського парламенту

докладніше
26 квітня 2017, 11:21

Делегація народних депутатів і Посол Македонії обговорили економічну співпрацю

докладніше
26 квітня 2017, 10:47

Постійна делегація Верховної Ради в Парламентській Асамблеї Ради Європи продемонструвала власну активну позицію щодо візиту Президента Асамблеї П.Аграмунта до Сирії

докладніше
26 квітня 2017, 09:42

Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування рекомендує парламенту призначити позачергові вибори окремих сільських та селищних голів на неділю, 24 вересня 2017 року

докладніше
26 квітня 2017, 08:00

Звернення Голови Верховної Ради України А.Парубія з нагоди Дня Чорнобильської трагедії

докладніше

Канал Рада 

3D-тур відкриває Парламент України 

Верховна Рада України у соціальних мережах

twitter  facebook  youtube


Портал відкритих даних
Конституційна комісії
Децентралізація влади
17 березня 2017, 13:22

 Прес-служба Апарату Верховної Ради України 

Виступ Голови Верховної Ради України Андрія Парубія на Урочистому засіданні Парламенту з нагоди 100-ліття Української революції 1917-1921 років

 

«…Народе Український! Перед тобою шлях до нового життя. Сміливо ж, одностайно йди на той великий шлях і в ім’я щастя свого і щастя будучих поколінь Матери України могутньою рукою твори своє нове вільне життя», – такими словами Українська Центральна Рада звернулася у своїй першій публічній відозві під назвою «До Українського народа».

          17 березня 1917 року у Києві з ініціативи Товариства українських поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, духовенства, громадських і культурних організацій було проголошено утворення Української Центральної Ради.

Сьогодні виповнюється 100 років від початку Української революції. 100 років неймовірної енергії. Енергії, що не лише штовхала нас до боротьби, але й до розбудови.

          Коротка історична доба 1917-1921 років винагородила нашу Батьківщину суверенітетом, військом, власним парламентом, державними символами, академією наук, національним банком та іншими здобутками, якими послуговуємось дотепер.

          Однак найбільшою нагородою стала ідея власної національної держави – самостійної і соборної України.         

У березні 1917 року поряд з українським парламентаризмом відроджувалось українське військо. Військо, що завжди було і є фундаментом української держави. Військо, без якого найуспішніші універсали залишилися б деклараціями на папері. Саме вояки-добровольці – тоді у 1917 році стали тією силою, що перша заявила про державницький характер українського руху.

          Український вояк був тим єдиним союзником, який ніколи не зраджував свого народу, ніколи не зраджував України.

Далекі від партійних чвар та кабінетних колотнеч, українські козаки і старшини знали, що держава – це дар, за який платять кров’ю.         

          Цю високу ціну однаково платили хлопці з Харківщини та Кубані, з Криму і Галичини. Доба Української революції подарувала нам яскраві орієнтири – людей, які мріяли і діяли. Таким був свідок та учасник Української революції, звичайний українець, уродженець села Малий Янісоль на Донеччині Микола Гайдак, який мріяв бути корисним Україні.

          Коли того вимагав час – він воював за свою Україну зі зброєю у руках, як хорунжий Другої Волинської дивізії Армії Української Народної Республіки. Разом з українським військом він пройшов запеклі бої проти ворога, який і через сто років несе смерть і розруху на нашу землю.         

У 22 роки Микола востаннє бачив свою Україну, під градом більшовицьких куль його підрозділ відійшов на захід.

          Про тих, хто до останнього боровся за Україну і з тугою залишав Батьківщину писав Юрій Липа:

«— І от відступають у розривах,
Усе рідших розривах гранат,
І от відступають, упадають,

покидають свій рідний край;
— Державо, ти була, як огненна злива!
Державо, прощай!»

 

          Після тієї війни десятки тисяч найкращих представників України змушені були покинути рідну землю і розсіялись по світу, залишаючи собі лише тугу і спогад про Україну.

          Однак і там, на вигнанні, тисячі учасників Української революції мріяли бути корисними для України. Для них Україна – не вмерла. Вона жила у їх душах, вона нуртувала кров’ю у їхніх жилах.

          Микола Гайдак одержує вищу освіту і стає визнаним вченим у царині сільськогосподарських наук.

          Хорунжий з Донбасу здобуває ступінь доктора біології, стає академіком і університетським викладачем у провідних навчальних закладах США, професором університету Міннесоти. Микола Гайдак мріяв, аби його наукові винаходи стали в нагоді Україні. Він мріяв жити для України.

І так само напевно мріяли жити для України провідники Української революції:

Михайло Грушевський – голова Української Центральної Ради, видатний історик;

Володимир Винниченко – голова Генерального Секретаріату, публіцист та письменник;

Павло Скоропадський – Гетьман України, військово-політичний діяч;

Симон Петлюра – Головний отаман Армії УНР;

Євген Коновалець – командир Корпусу Січових Стрільців.

Кожен з них був непересічною особистістю, але через те, що вони не змогли досягти згоди в час російської агресії – держава була втрачена, а вони змушені були покинути свою рідну землю.

І у вигнанні продовжували боротьбу за Українську державу. І раніше чи пізніше кожного з них знищила московська рука.         

До кінця життя вони йшли з тугою за втраченою державою:

«Державо, ти була, як огненна злива!

Державо, прощай!»

          Історія Української революції. Сьогодні немає більш важливого історичного уроку для нас усіх. Для кожного – як у цій залі, так і у всій Українській державі.

          І цей урок має вивчити сьогодні кожен українець. Ціна цього уроку – існування України й життя мільйонів.

          Бо поразка Української революції 1917-1921 років призвела до утворення найстрашнішої і найкривавішої імперії в історії людства. «Імперії зла», яка знищила десятки мільйонів людей. Яка поневолила десятки вільних країн, перетворивши їх на рабські колонії.

          Ідеї більшовизму були популярними в масах і тим користався противник розагітовуючи українські підрозділи і закликаючи їх не вести бойові дії, а розвертати свої війська і повертатися додому, щоб там обробляти землю. Багато хто, піддався на популістські ідеї – так і вчинив. Це стало причиною того, що ми не мали достатньо армії, щоб боронити свою державу. В результаті цього ми втратили державність і вже через п’ятнадцять років – ті, хто склав зброю і пішов додому обробляти землю, хоронили своїх убитих Голодомором дітей.

          Бо власна держава, це не формальні ознаки. Саме в результаті втрати державності українці пережили організований чужинцями геноцид – знищення української інтелігенції, мільйони вбитих беззахисних людей.

          І сьогодні, як ніколи, ми маємо засвоїти уроки столітньої давнини й зробити висновки.

          А вони такі:

Україні потрібна єдність і Україні потрібна боєздатна армія. І це наше з вами завдання. Це – наша пряма відповідальність.

          Бо як і протягом усього існування України-Руси – ворог у нас той самий: московська орда. Підступна і смертоносна.

          І методи ті ж самі що завжди: розсварити, розділити, спалити й знищити. І на цьому попелищі намагатися оживити кривавого монстра – путінську імперію –понурий простір страху і зла.

          З моменту відновлення у 1991 році Незалежності України – не було жодної хвилини, жодної секунди, щоб в Росії не страждали манією відновлення Імперії – тюрми народів.

          Економічна й політична експансія, створення проросійських п’ятих колон, знищення армії, витіснення нашої мови і культури – усі ці процеси продовжувалися і після 1991 року.

          Помаранчева Революція 2004-го року стала першою відповіддю українців на ці загрози.

          Українська революція гідності 2014-го – це відповідь українців на ці загрози, на спробу продажної проросійської верхівки на чолі з Януковичем демонтувати нашу незалежність.

          Далі – пряме вторгнення Російських військ, анексія Криму й початок Української війни за незалежність.

          На Майдані ми були разом і тому перемогли.

          Аналогій до подій 1917-го року – дуже багато. Але принципових відмінностей – більше.

          Бо, попри ворожу пропаганду, попри практичне знищення станом на 2014 рік української армії, ми боремося і стаємо щораз сильнішими. І ми – переможемо.

          Ворог не врахував одного – виросло нове покоління українців-патріотів, які в перші найкритичніші дні – прямо з Майдану вирушили на схід і зі зброєю в руках зупинили наступ орди, як і добровольці 1917-го року.

          Це стало можливим завдяки героїчним українським воїнам. Це стало можливим завдяки єдності української нації.

          Авдіївка, Мар’їнка, Зайцеве, Донецький аеропорт, Світлодарська дуга – стали крижаним душем для кремлівських окупантів.         

У цих боях народилась, зміцніла і загартувалась українська армія, яка стає однією із найгрізніших і найбільш боєздатних армій не тільки у Європі, а і у світі.

          Як і сто років тому, ми стоїмо перед тими самими викликами – обламавши зуби об українських воїнів, ворог усі сили сконцентрував на розколі країни зсередини. А українське суспільство затоплюють пропагандою зневіри.

          «Провести роботу в українських масах населення, розколюючи їх по лінії класової боротьби і одриваючи революційні елементи…» – це цитата не з сучасної кремлівської методички, а з резолюції більшовицької конференції «Юго-Западного края» – тодішнього маріонеткового проросійського утворення на українських землях.

          Сьогодні, у 2017-му, на сході України незламною стіною стоять тисячі наших солдатів. І ворог їх панічно боїться. Бо знає, що рано чи пізно будуть повернуті окуповані український Крим і український Донбас.      

Пам’ятаймо, що 99 років тому, у квітні 1918 року, українське військо під орудою полковника Петра Болбочана вже відвойовувало Крим і Донбас у російських окупантів.

          Кремль знає, що за всі свої звірства він відповість. Бо пам’ять нашого народу – незнищенна.

          Не боротьба за булави й посади сьогодні потрібна державі. Бо Україна сьогодні знову веде війну за життя і майбутнє. За свободу і гідність.

          Так, ми можемо говорити про тогочасні помилки і прорахунки. Ми можемо критикувати. Лишень не можемо час відмотати назад. Проте у силах кожного з нас жити так, аби не було соромно перед такими як хорунжий Гайдак, перед Героями Небесної Сотні і загиблими воїнами сучасної Російсько-української війни. Перед тими, хто віддав своє життя за нашу мрію – Україну.

          Але для цього ми маємо бути разом. Бо ворог, як і сто років тому, – у нас один.

          Завершуючи, я хочу ще раз звернутися до дуже важливих слів з першої відозви Української Центральної Ради, які актуальні і сьогодні:

          «Народе Український!... Додержуйте спокій! Не дозволяйте собі ніяких вчинків, які руйнують лад у житті, але разом, щиро і уперто беріться до роботи… Тільки згуртувавшись можна добре пізнати всі свої потреби, рішуче за них заявити і створити кращу долю на своїй землі».

 

          Слава Україні!